У сучасному світі речі часто стають маркерами соціального статусу чи достатку. Дорогі бренди, нові гаджети чи модний одяг роз’єднують тих, хто може собі їх дозволити, і тих, хто не може. Водночас цей культ споживання спричинив вироблення такої кількості речей, що їх уже вистачить на кілька поколінь уперед. Це створює реальну загрозу екологічній безпеці.
Надлишок речей не лише виснажує ресурси планети й забруднює довкілля, але й поглиблює соціальні розколи, адже купівля нового часто стає самоціллю, а не потребою. Результати соціологічного дослідження «Медіа та громади. Перезавантаження зв’язків» свідчать: протиріччя і напругу між багатими і бідними відчувають майже 65% респондентів, і це – найвиразніша лінія розколу українського соціуму.
Водночас будь-які речі — від одягу до будматеріалів — мають потенціал об’єднувати: коли ми ділимося ними замість того, щоб накопичувати, вони перестають бути символами престижу й перетворюються на інструмент спільноти.
Харківський Екохаб працює з 2019 року. Його засновниця Анна Прокаєва багато років займалася акціями з прибирання довкілля та популяризації сортування відходів. Вона організовувала курсування по Харкову транспорту, який збирав сміття в тих людей, хто вирішив його сортувати. За словами Анни, саме на цих маршрутах люди почали питати: «А можна віддати речі? А можна віддати чайник?»
«І воно само пішло-пішло, хоча перші речі в Екохабі були мої. У мене також був шопоголізм. Я їздила за кордон у відрядження, бачила там знижки: пальто коштувало 100 євро, а тепер — 3 євро. Тобто 97% знижка! І я набирала цього добра», — каже Анна.
Зараз Екохаб має кілька зон: зону сортування, зону запобігання, власну майстерню і найбільшу зону – зону вторинного використання. Сюди будь-хто може принести будь-які вже не потрібні речі – одяг, взуття, книги, посуд, іграшки, предмети побуту, прикраси, постільну білизну, рушники, навіть — будматеріали. І будь-хто може взяти будь-яку річ, яка потрібна.
Зону вторинного використання засновниця Екохабу називає «музеєм зі скарбами»: за її словами, тут можна знайти абсолютно все, у тому числі унікальні речі.
Такі центри дуже популярні в ЄС: доволі часто люди відшукують речі саме в них, і лише якщо не знаходять – купують нові. Причому робиться це з міркувань не економії, а екологічної безпеки.
Анна Прокаєва наголошує, що все починається з переосмислення:
«Ми наполягаємо, що наша місія – не лише гуманітарна, але й більшою мірою екологічна. Якщо людина не переосмислить своє ставлення до речей, і вторинне використання не стане її цінністю — вона не буде ходити в Екохаб».
25-річна харків’янка Марина каже, що приходить в Екохаб далеко не вперше. Вона приносить сюди відсортоване сміття і речі, які їй вже не потрібні.
«Мені здається, у світі занадто багато речей: я постійно бачу оці мішки зі сміттям. Я уявляю іноді, як ми живемо серед усього цього сміття, — і мені не хочеться такого життя», — зауважує Марина.
Харків’янка Яна приходить сюди, бо вважає, що люди мають нарешті взяти відповідальність за своє ставлення до довкілля:
«Під час повномасштабки відчуття справедливості і того, що ми відповідальні за все, що робимо, — взяло верх, і я почала більше цікавитись питаннями переробки і вторинного використання, дивитись якісь наукові фільми. Я вважаю, що це відповідальність звісно і тих, хто виробляє стільки товарів, але і наша також. Тому краще — віддавати щось на вторинне використання і переробку».
Але таке свідоме ставлення до речей лише зараз стає мейнстримом, причому переважно у молоді. Більшість людей, які приносять щось в Екохаб, керуються іншим – бажанням допомогти.
Анна Прокаєва каже: відвідувачі Екохбу – це переважно люди середнього класу, самозайняті, культурно та інтелектуально розвинені. Вони були за кордоном і хочуть, щоб якість життя в Україні була не гірша. Їхня мотивація принести свої речі в Екохаб – перш за все, гуманітарна.
За час роботи Екохабу, за словами Анни, до нього завітали тисячі людей, а якщо рахувати відвідування – то їх десятки тисяч. Більшість гостей – дуже відповідальні: речі, які вони приносять, можуть бути старими, але щоб вони були брудними або з дірками — це унікальні випадки. В основному це чисті речі, які годяться для того, щоб їх повторно використовувати.
51-річна Любов приходить до Екохабу часто. Каже — тут багато гарних речей. Вона бере те, що їй потрібно, і віддає те, що вже не потрібно.
«Мені набагато приємніше віднести речі сюди, аніж на смітник. Це ж велика різниця – чи просто викинути, чи прийде людина, і вибере себе річ, і буде далі її носити. Я хотіла би допомагати іншим, тому приношу», — каже жінка.
У Харкові навіть зараз, коли йде четвертий рік повномасштабної війни, — понад мільйон мешканців. Волонтерам Екохабу хотілося би, щоб якомога більше людей знали, що є таке місце, де можна правильно управляти відходами, і що таке місце є і в Харкові.
«Ми працюємо з кожною людиною, цілимо у її цінності. Ми хочемо, щоб люди зрозуміли, що в нас — не просто гуманітарний штаб, де бери, що хочеш. У нас — два в одному: ми хочемо пояснити людині, що, беручи щось у нас, вона не лише допомагає, але й робить правильний вибір, оскільки потенційно не замовляє виробництва нового. Людина має пройти ось це «переосмислення номер один» і відповісти собі на питання «Навіщо я це роблю?» Сьогодні, наприклад, дуже багато речей вироблені у Китаї. А якщо це полімерні речі, то можна сказати, що вони вироблені з російської нафти. І виходить, ми однією рукою донатимо собі, а іншою – ворогу», — каже Ганна Прокаєва.
Такі ініціативи відповідають принципам так званої кругової, або циркулярної економіки, наголошує доцент кафедри інженерної екології міст Харківського національного університету міського господарства імені Бекетова Ольга Хандогіна.
«Фактично ідеться про змінення ставлення до матеріалів: вони більше не сприймаються як щось непотрібне, їх життєвий цикл продовжується, і ми певною мірою уникаємо утворення відходів», — пояснює Ольга Хандогіна.
За її словами, зараз ми спостерігаємо зростання популярності більш цивілізованого ставлення до відходів і ресурсів, в тому числі на побутовому рівні.
Це стає своєрідним трендом, екологічно-дружні ініціативи входять у моду — зокрема, відмова від одноразових товарів, продовження терміну служби речей, повторне використання матеріалів тощо. Вони не лише допомагають зменшити навантаження на довкілля, але й формують екологічно дружні патерни поведінки, тобто змінюють ставлення людей до цієї проблеми.
Саме для того, щоб поступово перебудовувати свідомість людей, в Екохабі діє правило донату. Якщо людина хоче взяти якусь річ, вона має залишити хоча би 3-5 гривень. За словами волонтерів Екохабу, коли не було правило донату, люди могли набирати дуже багато речей. Тоді один із основних принципів діяльності Екохабу – зменшення кількості речей, бо їх уже вироблено на кілька поколінь уперед, — переставав працювати. А коли треба залишити навіть мінімальний донат, людина починає думати, чи потрібна їй річ, чи ні.
Анна Прокаєва говорить: люди, які щось беруть в Екохабі, розуміють, що вся ця історія – про екологічність. Але основний їхній мотивуючий фактор — зекономити.
Яна приїхала з Куп’янська ще 3 роки тому – на початку повномасштабного вторгнення. Там вона мала будинок, город і господарство. У Харкові змушена орендувати житло. Про Екохаб їй розповіла колега по роботі.
«Приходжу сюди, щоб вдягтися і взутися. Тому що зараз дуже важко, фактично – неможливо вдягтися в нове: треба ж ще житло винаймати, продукти купувати, адже гуманітарку більше не дають. Із виплатами ВПО теж проблеми. Дуже дорого в Харкові жити виходить», — каже жінка.
Вона теж переконана, що людьми, які приходять сюди, керує бажання допомогти: «Нащо викидати речі, якщо вони комусь можливо знадобляться?»
Психологи кажуть: повномасштабне вторгнення стало для українського суспільства каталізатором процесів згуртованості та самоідентифікації.
«Ситуація війни, обстрілів, відключень електроенергії наочно і щодня демонструє присутність когось, хто ворожий, — це «вони», це «не-ми». Тоді кожен житель будинку, вулиці, міста, країни починає ідентифікувати себе як частину «ми», що протистоїть ворогу. Так і формується спільнота, згуртована єдність», — зазначає практикуючий психолог Марія Максимчук.
Це підтверджують і соціологи. Як свідчать результати соціологічного дослідження «Медіа та громади. Перезавантаження зв’язків»*, допомога іншим, благодійність та волонтерство присутні в повсякденній діяльності переважної більшості опитаних. Зокрема, понад 50% респондентів із м. Харків зазначили, що часто допомагають іншим людям (окрім родини) зі справами по дому, по роботі, надають емоційну підтримку. Іноді займаються волонтерством 34,8% опитаних, ще майже 35% — часто і доволі часто; благодійністю інколи займаються 37,8% респондентів, ще майже 33% — часто і доволі часто.
«У нас вже є відчуття такого загального вулика, коли кожен робить свою справу. Люди гуртуються. Людяність є. І це надихає далі працювати. Це, мабуть, найкращий спосіб залишатися у Харкові і отримувати цей допінг життя, коли ти допомагаєш і бачиш, як люди один одному допомагають», — каже Анна Прокаєва.
За її словами, останнім часом саме завдяки спільноті в Екохаба з’явилася можливість формувати і задовольняти запити. Тобто відвідувачі питають, а що конкретно комусь треба, і шукають можливості допомогти. Наприклад, жителька Дергачів шукала 1000 цеглин, щоб закінчити ремонт будинку, і поруч був сусід, який не знав, куди ті цеглини подіти. Він віддав їх, а знайшли один одного вони через Екохаб.
«Люди вірять. Вони вірять, що навіть якщо їм держава не допоможе, — то є люди, які допоможуть – у дрібницях чи навіть із ремонтами. Тут встановлюють контакти, починають спілкуватися», — пояснює Ганна Прокаєва.
Вона підтверджує, що із початком повномасштабки бажання допомогти стало ще більше. Люди рідше проходять осторонь: охоронець, якого Екохабу виділив орендодавець, бачив, що там працюють переважно дівчата, і взявся допомагати щось відвантажувати-розвантажувати. Неподалік він знайшов центр для літніх самотніх людей, і тепер бере в Екохабі літературу і носить цим людям. Фактично Екохаб зараз є в тому числі центром для спілкування людей поважного віку.
«Ми говоримо, що коли ми разом, ми сила. Ось тут це дійсно проявляється: коли один щось дасть, інший, третій — і так можна, у принципі, і будинок побудувати. Спільнота — це основне. У нас спільнота однодумців, які приходять і відчувають цей простір своїм: тут їхні цінності і їхня самореалізація», — резюмує Анна Прокаєва.
Відвідувачка Екохабу Яна зауважує, що війна, звісно, формує світогляд і диктує настрої, але відповідальності за майбутнє ні з кого не знімає.
«Зараз більшість, кому я розповідаю про ці підходи до відходів, кажуть: «Тут КАБи прилітають, а ми будемо сортувати сміття? На планеті і так стільки розрухи, що сміття – це не настільки важливо». Але я вважаю, що все починається з нас. І якщо я буду це робити, і кожен за себе буде думати і робити, все буде нормально. Все починається з нас», — каже вона.
*Соціологічне дослідження «Медіа та громади. Перезавантаження зв’язків» проводилося компанією «Оперативна соціологія» в рамках проєкту «Посилення стійкості медіа в Україні». Дослідження проведено у 23 громадах України у квітні-серпні 2024 року. Загальна кількість опитаних – 2 391 респондент. Статистична похибка не перевищує 3,3%.
Проект «Посилення стійкості медіа в Україні». Впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity)
