12 січня 300 людей вийшли у центрі Харкова біля станції метро «Університет» на акцію «Не мовчи! Полон вбиває!» на підтримку військовополонених. Про це пише “Суспільне”.
Чоловік Єлизавети, 30-річний Олександр, потрапив у полон з «Азовсталі». В полоні він перебуває вже 31 місяць.
«Ми їздимо на акції — це як якесь полегшення, що ми щось робимо, а не просто сидимо. Як й всі хлопці з «Азовсталі» він перебуває вже там довгий-довгий час. Є інформація, що з ним все добре, але полон — це ж не життя. Ми дуже його чекаємо вдома і хочемо, щоб він скоріше був з нами. Син зі мною поруч на акції, тому що він кожен день плаче і хоче, щоб тата повернули додому», — розказала дружина полоненого.
В акції приймали участь й військовослужбовці. Володимир Спіцин 31 грудня потрапив на лікування після декількох поранень. Він дізнався про акцію і приїхав підтримати бійців, які перебувають зараз в полоні.
Один з учасників акції сам побував в полоні. Голова ветеранського простору «Пліч-о-пліч» Ігор Шишко потрапив до полону 22 травня 2022 року під час виконання бойового завдання. В 2024 році його звільнили.
«Відпустили мене, звільнили завдяки суспільству Україні, завдяки моїй родині, зусиллям Координаційного штабу поводження з військовополоненими 31 травня 2024. Я безпосередньо знаю, що таке тортури, що таке перебування в полоні. Кожну годину, кожну хвилину згадую тих людей, які перебували зі мною, тих захисників України, цивільних, які потрапили в полон. І це біль: кожний день, кожну хвилину, кожну мить і знущаються, вбивають, б’ють, тортури електрострумом, побиттям, не надавання медичної допомоги, не надавання їжі», — розказує ветеран.
За словами Ігоря, він важив близько 110 кг, а повернувся з вагою 60 кг.
«Ми нічого не знали ні про наші родини, не отримували листів, не отримували їжі. Їжа — це 170-200 грамів водички, в якій плаває просто капусточка. Іноді там бували каші, іноді давали дійсно їжу, коли приїжджали перевірки, але це один-два дні. Дають рибу з кістками, перемішану з кашею і спеціально гарячу, щоб людина опеклася, накололась кістками», — згадує військовий.
Мати військового Наталія розказала, що 15 січня 2023 року її син Дмитро зник під Кремінною.
«Цей біль не гострий, але хронічний. Я живу і це в мене, як тло. Що б я не робила: п’ю я каву, йду на роботу, виконую свою хатню роботу, лягаю спати — завжди в мене одне питання: де він? Що з ним? Чи живий він? І завжди я думаю про те, що кожна людина у світі, кожна мати, кожна близька людина, в котрої пропала людина безвісти або в полоні, вона має право знати, що з її близьким і якщо він загинув, має право по-людськи заховати його. І цього гідний кожен наш герой, кожен», — говорить Наталія.
Фото — Суспільне
Харків/Валерія Ємець
