Нинішнє керівництво США цілеспрямовано застосовує до України газлайтинг, створюючи ілюзію, що наша країна – «незручний партнер». Про це написав у Facebook український політичний діяч Мустафа Найєм. GAS LIGHT НОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ Ви напевно чули це слово й навіть використовували його, але чи замислювалися ви, наскільки точно воно описує сучасні відносини між Україною та США? Його історія почалася у 1938 році, коли в Лондоні відбулася прем’єра п’єси Патріка Гамільтона «Газове світло» – всього за рік до Другої світової війни. У центрі сюжету – молода жінка, яку чоловік методично змушує сумніватися у власній пам’яті та здоровому глузді. Він ховає предмети в домі, змінює їх місцями та регулярно приглушує в будинку газове світло. Але щоразу, коли вона помічає ці дивні речі й шукає пояснень, він переконує її, що це лише гра уяви, звинувачує в невдячності й методично навіює, що вона божеволіє. Через десятиліття американський психіатр Роберт Л. Штерн використав цю історію для позначення особливого типу маніпуляції – газлайтингу (від англ. Gaslight). Це тактика, за якої маніпулятор змушує жертву відкинути очевидне й повірити у нав’язану брехню.
Символічно, що американський словник Merriam-Webster назвав газлайтинг головним словом 2022 року – саме того року, коли Путін розв’язав повномасштабну війну проти України. УКРАЇНА ТА США: ГРА НА МЕЖІ РЕАЛЬНОСТІ Газлайтинг відбувається за чітким сценарієм: маніпулятор систематично викривлює реальність, змушуючи жертву сумніватися у власному сприйнятті. Він заперечує очевидні факти («Ти все неправильно зрозумів»), знецінює почуття («Не драматизуй»), перекладає провину («Ти сам у всьому винен») і створює хаос, щоб жертва почала залежати лише від нього. Такі методи часто зустрічаються у стосунках між людьми. Але ще небезпечніше, коли газлайтинг стає інструментом міжнародної політики. Беззаперечно, США є важливим партнером України, і їхня допомога безцінна. Це очевидний факт, який ми як країна визнаємо й за який щиро вдячні. Проте в останні тижні ми дедалі частіше стикаємося з тривожними ознаками газлайтингу з боку наших союзників. ПЕРЕКЛАДАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА СТВОРЕННЯ ХАОСУ Ключовий прийом газлайтингу — змусити жертву почуватися винною. Затримуючи вже обіцяну допомогу, обмежуючи доступ до розвідданих і пропонуючи компроміси, вигідні Росії, Вашингтон одразу ж зміщує фокус: «Ви затягуєте з підписанням угоди», «Ви не хочете миру», «Ви ведете війну неправильно» або навіть «Ви недостатньо вдячні». Це не просто маніпуляція, а свідоме спотворення реальності. Україна змушена захищатися від екзистенційної загрози, але її звинувачують у тому, що вона робить це недостатньо ефективно, створюючи абсурдну картину, де жертва стає відповідальною за війну. При цьому газлайтери часто змінюють наратив, створюючи плутанину. Сьогодні у Вашингтоні звучать заяви про необхідність посиленої підтримки України, а завтра – з’являються повідомлення про «домовленості» з Росією, перезапуск «Північного потоку» і голосування в ООН. ЗНЕЦІНЕННЯ ТА ЗАПЕРЕЧЕННЯ ФАКТІВ Газлайтери змушують жертву сумніватися в тому, що вона бачить і відчуває. Щойно Україна нагадує про свої інтереси, як лунають аргументи: «Ви повинні враховувати нашу внутрішню політику», «Ви вимагаєте надто багато», «Будьте терплячими». Будь-які спроби нагадати про раніше взяті зобов’язання викликають роздратування: мовляв, Київ «надто тисне» на Вашингтон. Але давайте зафіксуємо реальність. Україна опинилася у цій війні беззбройною не за власною волею. У 1994 році, підписавши Будапештський меморандум, ми відмовилися від третього у світі ядерного арсеналу в обмін на гарантії безпеки, зокрема від США. Однак, коли ці гарантії знадобилися, вони виявилися лише декларацією. До війни ми просили зброю – нам відмовляли. Просили ППО – відповідали, що це «ескалація». Просили далекобійну зброю – чули: «ще не час». А тепер, коли мова йде про системи ППО, ракети й боєприпаси, нам просто перестали давати конкретні відповіді. У результаті створюється ілюзія, що Україна – «незручний партнер», який висуває занадто багато вимог. Хоча насправді ми лише вимагаємо виконання даних раніше обіцянок. ЯК ВИЙТИ З ГАЗЛАЙТИНГУ У п’єсі Гамільтона все змінюється, коли в дім приходить інспектор і відкриває правду. Він пояснює, що газове світло справді тьмяніє, речі дійсно зникають – це не її фантазії. Чоловік змушував її сумніватися в собі, щоб приховати свою гру. Його справжня мета – не турбота про неї, а викрадення коштовностей, що зберігалися в будинку. Газлайтинг тримається на сумнівах жертви у власній реальності. Сьогодні нам нав’язують хибні аксіоми: хто насправді прагне миру, що вибори необхідні за будь-яку ціну, що саме по собі перемир’я – це рішення. Нам навіюють почуття провини за те, що ми вимагаємо реальних гарантій безпеки, а не пустих обіцянок. Але маніпуляції втрачають силу там, де реальність зафіксована чітко. Україна не має дозволяти змінювати факти на догоду чужим інтересам. Ми маємо фіксувати зобов’язання союзників і публічно вимагати їх виконання. Ми не повинні дозволяти переконувати нас, що затримки постачань – наша вина. Якщо прийняти нав’язану роль жертви, фінал буде передбачуваним. Той, хто дозволяє себе переконати у хибній реальності, зрештою втрачає контроль над своїм майбутнім. Як повідомляв «Апостроф», останні заяви Трампа свідчать, що нинішнє керівництво США намагається витягнути з війни та врятувати Росію ціною зради України.
