Виступ Надзвичайного і повноваженого посла України у Великій Британії і Північній Ірландії, Головнокомандувача України (2021–2024) Валерія Залужного на безпековій конференції у Chatham House, 6 березня 2025 року. Дуже важливо бути тут, саме у цьому приміщенні і вести дискусію про наше, звертаю увагу – наше спільне майбутнє. Хотів би ще раз зупинитися на тому, що час, коли саме ви могли спостерігати за усім, що відбувається в Україні, можливо, переживати за нас, вже скінчився. Хтось із вас, можливо, передбачав усе це, хтось зрозумів ці зміни, які прийшли, уже сьогодні – це вже не важливо. Головне, ми маємо тут і зараз розуміти, що робити далі усім нам. Отже, почнемо з, мабуть, найголовнішого, що потрібно обговорити, – з поняття світопорядку. Простіше – з розстановки сил у світовій політиці. Зараз немає часу і необхідності говорити про те, як і скільки разів цей світовий порядок змінювався. Повернемося лише до Ялтинської конференції 1945 року, де лідери трьох держав-переможців вирішили майбутнє повоєнного світу. Завершили формування нового світового порядку 2 серпня 1945 року в Потсдамі, де остаточно вирішили майбутнє (принаймні, на більш як чотири десятиліття). Тоді почалася війна, яка увійшла в історію під назвою «холодна». Ця епоха завершилася в 1991 році з розпадом СРСР і припиненням біполярного протистояння. Світ ще деякий час продовжував жити у цьому старому світовому порядку, все ще ґрунтувався на основах Ялтинсько-Постдамської системи міжнародних відносин. Навіть в умовах монополярного світу, США вдавалося підтримувати силою мир і стабільність у світі. Десь сила підмінялася грошима, але світ жив у сталій системі. І це відбувалося навіть на фоні збільшення кількості держав у світі, які начебто самі обирали свою подальшу долю.
Усе змінилося 10 лютого 2007 року, коли президент Росії Путін, за рік до закінчення свого другого президентського терміну, виступив на Мюнхенській конференції з питань безпеки. Цей виступ можна вважати поворотною точкою в перегляді існуючої системи світового порядку. «Ніхто не відчуває себе в безпеці, ніхто не може заховатися за міжнародним правом, як за кам’яною стіною», – сказав він. Мабуть, Захід зробив величезну помилку, не звернувши увагу на застереження Путінa, і жодним чином не пристосувався до наступаючої епохи, через яку ми сьогодні тут і зібралися. У 2008 році Путін розпочав війну в Грузії, у 2014 – в Україні. А вже у 2022 році напав на Україну усіма можливими засобами. Ще 18 років тому Путін казав, вірніше попередив, що однополярна модель, яка фактично направлена виключно на обслуговування інтересів США та обраного кола держав, не життєздатна. Тоді ж він казав, що Китай, Індія, інші країни, що розвиваються, в результаті трансформації ставатимуть чи не найважливішими економіками світу. Можливо, ми сьогодні можемо побачити, як країни саме Азії, Африки та Латинської Америки намагаються визначати глобальний порядок денний. А що ж Україна? Україна завзято вступила в боротьбу, і змогла дати не лише гідну відсіч ворогу, а й довести і відстояти свою суб’єктність у формуванні системи світоустрою. Саме через Україну, яка начебто втратила можливість самотужки вирішити проблему війни у 2023 році, в основному через побоювання наших партнерів, змусила Росію вже відкрито піти на створення так званої Осі – Осі зла. Хто входить до цієї Осі – ви всі чудово розумієте. І саме тоді, ще у 2024 році, коли ці країни заключали стратегічні угоди, необхідно було замислитися, чи не є саме це продовженням політики саме перегляду чинної системи світового порядку. Звісно, Україні важко наодинці, хоча і з допомогою партнерів, воювати з Віссю зла, але вона бореться. Війна в Україні ще більше набирала масштабу глобальної. Її результати можливо було передбачити. Актуальні вони і сьогодні. Адже і США, і Китай, і Росія, і Європа виявилися неготовими до війни такого рівня інтенсивності. Людські та економічні втрати в Україні, витрата ресурсів на війну, міграція, санкційна політика, відсутність дешевих енергоносіїв та ринків збуту, а також інші проблеми стали колосальним економічним тягарем для економік усіх задіяних у війні сторін, гальмуючи їхній розвиток і створюючи ризики вже глобальних криз. Адже війна в Україні практично вичерпала економічні і промислові «запаси міцності» у більшості країн, а особливо Росії, США та Європи. Їм реально бракує ресурсів для продовження військових дій, водночас розгортання виробництва озброєння виявилося надмірним за умови досягнення домовленостей про припинення воєнних дій. Таким чином, можна стверджувати, що формальні причини перегляду світового порядку сьогодні є. Відправною точкою такого перегляду, звісно, можна вважати майбутнє закінчення війни в Україні і формування нового світопорядку саме за її результатами. Адже, дійсно, і сам старий світопорядок вже сьогодні майже остаточно зруйнований. Наприклад, сьогодні очевидно, що Білий дім поставив під сумнів єдність західного світу. Окрім цього, Вашингтон намагається вже зараз перекласти забезпечення безпеки і оборони Європи на їх власні сили, без США. Такі дії, імовірно, дають можливість припустити, що НАТО може припинити своє існування. Низка перемовин США з Росією, керівнику якої виписали ордер на арешт, констатує той факт, що Білий дім робить все більше кроків назустріч кремлівському режиму, чудово розуміючи, що у такому випадку новою ціллю для Росії може стати саме Європа. Беззаперечним фактором цього є рішення, наприклад, Кібернетичного командування США припинити будь-яке планування, спрямоване проти Росії. Очевидно, що невизнання Вашингтоном агресії РФ є також новим викликом не лише для України, але й для Європи. Отже, цього достатньо, щоб зрозуміти, що вже не лише Росія та Вісь зла намагаються зруйнувати світовий порядок, а й США фактично остаточно його руйнують. Я хотів би ще раз звернути увагу, що руйнування старого світового порядку відбувається також на фоні стрімкого розвитку технологій. Можемо абсолютно стверджувати, що саме російсько-українська війна стала каталізатором розвитку перш за все воєнних технологій, які, імовірно, і стануть основою майбутньої глобальної безпеки. Бо саме ці зміни, які відбулися на полях російсько-українською війни, призвели до глобальної кризи оперативного мистецтва та доктрин НАТО у тому числі. Класичні масштабні операції з неймовірною витратою ресурсів не просто втратили актуальність, а стали навіть самогубними. Але про це знає лише Україна та Вісь зла. Чи готові до цього усі гравці, що хочуть новий світопорядок, чи їм потрібна ще одна війна, щоб це зрозуміти – поки невідомо. Достеменно відомо, що технологічний прорив відбувся не тільки у воєнній галузі, а й усіх інших, що буде потребувати перебудови економік провідних держав. Відповідно, змінилися і потреба, і пріоритети у видобутку корисних копалин. Чи не нагадує вам останнє твердження щось знайоме з історії? Час покаже. Але все-таки Україна. У цій складній ситуації Україна саме завдяки здатності до опору упродовж повномасштабної війни справді стала суб’єктом міжнародної політики. З Україною потрібно рахуватися. Це вже зрозуміло усім, навіть дуже сильним державам. Україна не втратила самостійності. Попри зміну стратегії ворогів та погрози друзів, Україна бореться, навіть коли це, здавалося, неможливим та досить ефективно завдає поразки ворогу. Україна, подобається це зараз комусь чи ні, де-факто боронить вже не лише східний кордон НАТО, а і східний кордон Європи, який, до речі, може стати лінією зіткнення. На фоні останніх подій і майбутніх намірів США щодо безпеки у Європі, а також на фоні неготовності НАТО до протистояння Росії, принаймні, без США, позиції України для Європи стають все більш привабливими. Звісно, Україна поки що не має власної ядерної зброї, тому власною кров’ю платить за свою свободу, але саме її Збройні Сили вказують на те, що, імовірно, найближчим часом (5-10 років) нова архітектура Європейської безпеки неможлива без України. Можна ще перерахувати багато факторів, які підтверджують, що існування незалежної України сьогодні – це чи не найголовніший фактор безпеки Європи. Звісно, існує також багато внутрішньоєвропейських факторів збереження внутрішньої безпеки Європи. Але, я зараз про Україну. Ми маємо говорити про Україну саме у розрізі: Перш за все ведення війни. Адже, без чіткої фіксації лінії зіткнення неможливо апелювати до подальших дій. Для цього, звісно, необхідна підтримка – імовірно, більше європейська. При досягненні сталого, справедливого миру, Україна має отримати реальні гарантії безпеки. Україна має сподіватися на справедливе і повноцінне відновлення країни, у тому числі і за рахунок країни-агресора. Україна у повоєнний час має бути повністю захищена від російської пропаганди та економічних диверсій. Звісно, не вдаючись до подробиць, Україні у такій ситуації необхідно зберегти суб’єктність у відносинах з глобальними гравцями. Імовірно, для цього потрібно: Продовжувати наполягати на своїх безпекових інтересах, територіальній цілісності. Уникати ролі «розмінної монети» під час будь-яких міжнародних переговорів. Шукати баланс між інтересами США, ЄС, Китаю, не допускаючи при цьому підриву суверенітету. Посилювати міжнародну довіру до України на усіх міжнародних майданчиках та в інших країнах світу, яка є основою політичної та фінансової підтримки. Наостанок, перед початком дискусії, хочу згадати одного чудового канадського письменника — Карла Шредера. Він, дякуючи Богу, живий і здоровий, і зараз займається дослідженням майбутнього. Одного разу він написав: «Прогнозування існує не лише для передбачення майбутнього, а для мінімізації несподіванок». Валерій Залужний Як писав раніше «Апостроф», колишній головнокомандувач ЗСУ, посол у Британії Валерій Залужний заявив, що Велика Британія продовжить підтримувати Україну та посилювати допомогу.
