У вихідний день на набережній річки Лопань у Харкові зібралися десятки людей. Хтось із граблями, хтось із мішками для сміття, хтось із саджанцями дерев. Люди прийшли на толоку: розкидане скло, порожні пляшки, використані шприци та голки захаращують це затишне місце.
Проєкт «Запаркання» народився зі студентського дослідження міських «порожнеч» — занедбаних територій, які можуть ожити завдяки людській ініціативі. Набережна Лопані в районі Залопань, на початку Конторської, стала однією з таких ділянок. Як розповідає координаторка проєкту, архітекторка та урбаністка Ольга Голубова, цю місцину обрали не випадково:
«Це характерна для Харкова місцевість. Вона має потенціал, бо тут ходить багато людей. Це може бути пішохідний маршрут, альтернатива Полтавському шляху чи Конторській. Тут є озеленення, яке можна підсилити, і набережна різної ширини, що дає змогу створювати багатофункціональні зони».
Толока — лише один із етапів проєкту. Раніше тут уже прибирали, встановили лавиці та автономні ліхтарі на сонячних панелях. Попереду — нові плани: ще більше зелені, доріжки для зручних прогулянок, можливо, пірс чи навіть співпраця з тими, хто пропонує прогулянки на човнах по Лопані.
«Це тактичний, поступовий проєкт, — пояснює Ольга Голубова. — Ми не накопичуємо ресурси, щоб зробити все одразу. Ми залучаємо людей і привертаємо увагу до району».
За словами організаторки, «Запаркання» — це не лише про фізичне покращення простору: це також про формування свідомого ставлення до міста.
«Основна наша ідея — не тільки прибирання, хоча це теж спільнодія, яка об’єднує. Це про свідоме споглядання містом. Люди, які приходять, розповідають про проєкт друзям, і це наштовхує їх на подальші дії».
На толоку прийшли різні люди: місцеві жителі, активісти, урбаністи, студенти, митці. Хтось сортував сміття, хтось висаджував дерева, хтось просто спілкувався, заряджаючись атмосферою. Толока стала не лише роботою, а й простором для розмов і нових знайомств. Чому ж так багато людей вирішило провести свій вихідний саме тут?
За словами соціолога Аліни Калашникової, можна виділити кілька факторів, які формують в людей бажання піти кудись і щось робити. По-перше, саме для Харкова – це досить сильне відчуття приналежності до громади. Саме місто Харків – це щось значуще в житті його мешканців. І це означає, що великому відсотку містян не байдуже місто взагалі і як виглядає берег річки зокрема.
«А хто буде доглядати за нашим містом, як не ми? — каже учасниця толоки Інна, яка часто їздить цією набережною на велосипеді. — Це не тільки про прибирання. Є спільнота людей, які просто дуже люблять своє місто».
Ці тези підтверджуються і даними соціологічних опитувань. Зокрема, як свідчить дослідження «Медіа та громади. Перезавантаження зв’язків»*, майже 68% відсотків опитаних повною мірою відчувають себе мешканцем своєї громади, майже 78% — пишаються тим, що є мешканцями своєї громади. Понад 50% готові витрачати частину свого часу на волонтерство і допомогу іншим.
Анастасія, яка долучається до толок уже не вперше, говорить про спільну відповідальність і бажання зробити внесок у майбутнє Харкова.
«Приходять люди, яким не байдуже, які цікавляться урбанізмом і долею міста. Для мене це про спільну відповідальність і небайдужість, про розуміння, що ми можемо впливати на те, що бачимо. Хотілось би, аби кожен долучався, але кожен не буде. Треба відповідати за себе», — каже вона.
Ще один фактор, який мотивує згуртуватися заради спільнодії, — це емоційна прив’язка. Аліна Калашникова припускає, що люди прийшли на толоку на берег Лопані у тому числі тому, що це не просто ноунейм-місце: всі там гуляли, всі знають цей берег, багато хто має якісь спогади. Так люди отримують суб’єктивну емоційну мотивацію долучитися до справи. Можуть бути й інші причини, рушієм яких є саме емоція.
«Я дуже люблю цю річку і взагалі цю місцевість, Конторську. Я тут гуляв і коли це все бачив, мені ставало трохи сумно, що тут так багато сміття. І якщо є можливість долучитися до чогось такого, я з радістю», — каже Денис.
Катерина, студентка-архітекторка, бачить у прибиранні інструмент для більшої мети.
«Цей простір був відчуженим через сміття, тут мало хто ходив. Зараз із лавицями стало спокійніше й безпечніше. Основна ціль — залучити цю набережну до життя міста, щоб тут було не лише сміття, а й життя».
Гліб бере участь у встановленні лав на березі. Він зізнається, що його мотивація прийти сюди — частково егоїстична, але водночас громадська.
«Мені захотілося побути на свіжому повітрі, з людьми, щось разом зробити. І громадська мотивація також присутня: це місце — класне. Я думаю, якщо зробити його більш благоустроєним, то буде всім від того краще. Якщо більше краси навкруги – то і приємніше існувати в цьому світі».
Анжела, місцева жителька з Конторської, висаджує дерева. Коли ми починаємо розмовляти, виє сирена тривоги. Вона впевнена, що толока – це не лише про прибирання, але й про єднання та ментальне здоров’я.
«Це змога об’єднати молодь і старших, зробити щось гарне для міста і показати іншим, що це можливо. Це як коннект між різними верствами суспільства. Тут дружня атмосфера, тепле спілкування, соціалізація. Тут поєднується все, що зараз потрібно для сталого ментального здоров’я. Ти працюєш на свіжому повітрі, в гарній компанії — і це врівноважує».
За словами Аліни Калашникової, окрім міської ідентичності, рушійним фактором може бути бажання засвідчити свою потрібність та відчути себе приналежним до якоїсь хорошої справи — причому беззаперечно хорошої, такої, хорошість якої взагалі не викликає ніяких питань. Плюс людина розуміє, що бонусом до цього зможе зав’язати якісь стосунки, встановити зв’язки із новими людьми, стати частиною спільноти.
Денис якраз говорить про настрій, який підіймає спільна справа.
«Ти коли робиш щось добре, тобі і легше живеться. А особливо, коли в колективі з хорошими людьми. Це ж і вихід на свіже повітря, і якась активність фізична, і добрі справи, і люди. Це нетворкінг такий виходить у нас. Тут формується якась спільнота урбаністичного і мистецького напрямку», — зазначає він.
Ще один учасник, Дмитро, підкреслює єднання людей навколо спільних цінностей. «Люди небайдужі до долі міста, до цієї зеленої території, яка може стати парком чи набережною. Це об’єднуючий процес». А Наталія лаконічно додає: «Я свідомий громадянин. Люблю своє місто. Намагаюсь бути корисною».
Серед голосів учасників виділяються слова Яни Голубової, місцевої жительки району Залопань. Для неї цей бік набережної Лопані — особливий.
«Ця частина узбережжя природна, справжня. Люди приносять сюди пледи, приходять із дітьми, велосипедами, собаками. Хоча стан цього місця – набагато гірший, ніж стан протилежного берегу, де знаходиьтся сквер Стрілка. Але ж під час війни місця для відпочинку — це як психотерапія. Вони не повинні бути завалені сміттям».
У КП «Харківзеленбуд», яке опікується станом публічних просторів у місті, зазначають: масштабні реконструкції – це поступовий процес, і неможливо водночас всі громадські місця відпочинку зробити такими, як Саржин яр. За словами речника «Харківзеленбуду» Андрія Кравченка, у міста є плани щодо реновації і розширення цієї території, щоб обидва береги Лопані стали сучасними місцями відпочинку.
«Без благоустрою жодна набережна в Харкові не залишиться. Все буде, як має бути в найкращому місту України», — зазначив він.
Яна Голубова бачить у цьому місці особливий потенціал – для створення нового образу Харкова.
«Залопань — це унікальна, старовинна Європа. Кожен будиночок тут заслуговує, щоб його цінували. Гончарівка могла би бути родзинкою Харкова. Тут можна робити екскурсії, майстерні ремесел, лавки із сувенірами. Це міг би бути новий сенс українського Харкова — справжнього, глибинного, купецького, козацького. Адже від Карповського саду до парку Квітки-Основ’яненка — це земля Квіток».
Її слова резонують із тим, що відбувається на толоці. Люди не просто прибирають сміття — вони повертають місту його історичну душу, творять простір, який може стати символом оновлення. Тут немає примусу, лише бажання зробити щось корисне. Як каже організаторка Ольга Голубова, «ніхто нікого не змушує прибирати чи копати. Можна просто прийти, подивитись і відчути момент надії».
Такі ініціативи показують, що «разом» — це не абстракція. Це конкретні дії: зібране сміття, посаджене дерево, встановлена лавиця. Це розмови, сміх, спільна кава після роботи. Це відчуття, що ти не сам, що твоя маленька справа змінює місто.
Соціологи кажуть: для громади такі спільнодії мають досить хороші довгострокові ефекти. Особливо, якщо люди, які долучаються до цих активностей, залучають також своїх дітей, знайомих і так далі.
«Дуже важливо, щоб отакі спільні громадські речі не робилися тихо – я сходжу, приберу, але нікому не розкажу, бо раптом мене засміють? Добре, коли навпаки: я ходив, безкоштовно, хочеш, візьму тебе з собою наступного разу? Оце дуже круто, і такий ефект — можливий. Тому що коли немає стигматизованих реакцій, подібних гуртуючих ініціатив виникає все більше», — зазначає Аліна Калашникова.
До того ж, така соціальна згуртованість може зумовити розширення зони відповідальності. Коли людина як член громади переживає не лише за свій будинок, але й за берег річки, і бере участь в його благоустрої – це надає їй моральне право потім впливати на якусь протиправну поведінку на цьому березі. Вона точно сама не буде смітити і зробить комусь зауваження.
«Це посилює соціальний контроль, причому в правильний бік – не тоталітарного спостереження всіх за всіма, а в бік самоконтролю і саморегуляції. Це може дуже класно працювати навіть у масштабах суспільства», — каже соціолог.
Толока на Лопані — це більше, ніж прибирання чи нові лавиці. Це момент, коли харків’яни разом творять майбутнє свого міста: дерево за деревом, розмова за розмовою. Посаджені саджанці скоро зазеленіють, а набережна, можливо, стане новим серцем Залопані — місцем, де люди не лише відпочивають, а й відчувають себе частиною чогось більшого, чогось спільного. Як сказала одна з учасниць, «Харків — це ми».
На березі річки Лопань у Харкові десятки мешканців зібралися на толоку, щоб прибрати сміття, висадити дерева й обговорити майбутнє свого міста. Ініціатива «Запаркання» перетворює забуті міські простори на місця життя, зустрічей і нових сенсів.
*Соціологічне дослідження «Медіа та громади. Перезавантаження зв’язків» проводилося компанією «Оперативна соціологія» в рамках проєкту «Посилення стійкості медіа в Україні». Дослідження проведено у 23 громадах України у квітні-серпні 2024 року. Загальна кількість опитаних – 2 391 респондент. Статистична похибка не перевищує 3,3%.
